Публикации

Найгучніша подія вересня — обезголовлення лозівської організації Партії регіонів, вихід з неї міського голови Сергія Степанова, його найближчого оточення і 27 депутатів міської ради. Найгучніша, але не несподівана і вже точно не небачена.

У 2012 році щось схоже, хоча і в меншому масштабі, відбувалося з партією "Батьківщина", поки Юлія Тимошенко сиділа у тюрмі. У Лозовій тоді розвалилася міськрадівська опозиція: її лідер, Сергій Коба, разом з братом і дружиною (теж депутатами міськради) вийшли з "Батьківщини". Смерть однойменної фракції тодішні регіонали зустріли оплесками.

"Батьківщині", попри прогнози, вдалося вижити, лозівська опозиція після переформатування теж продовжила свою лінію. Сергій Коба перейшов в "УДАР" і разом з ним влився у Блок Петра Порошенка. Нині він на прохання ІнфоПорту коментує розвал ПР, порівнює його з процесами дворічної давнини і розповідає, у чому полягає різниця між партійною дисципліною регіоналів та БПП.

В останній робочий день минулого тижня, 5 вересня, Лозівський міський голова Сергій Степанов вийшов з терміновою заявою: він та більшість міськрадівських регіоналів вийшли з Партії регіонів. У вузькому колі фракції "Наш дім — Лозова" це озвучили напередодні ввечері. Без запрошення на історичні збори залишилася група Шевченка-Литвинова — три тижні тому їх хотіли виключити з фракції та з партії, а тепер вони залишилися останніми регіоналами у Лозівській міській раді.

З Андрієм Шевченком, лідером групи "останніх", ми зустрілися з наступного після заяви дня. Поговорили про його оцінку того, що відбулося, про подальші партійні плани і про моральний аспект нинішніх виборів до парламенту.

У це мало хто вірив (скептиків і досі вистачає), але ідея з трилітровими банками спрацювала. Можливо, тому, що дівчата з Жіночого легіону не надто розмірковували, спрацює чи ні, а взяли тару, яка була під рукою, і пішли збирати гроші під охороною самооборони. А лозівчани взяли — і накидали за два з половиною місяці понад 65 тисяч гривень. На зібрані гроші волонтери одягають, взувають і захищають лозівських чоловіків, які беруть участь в АТО.

Зазвичай після озвученої суми скепсис втрачається. Насправді ж грошей не вистачає.

У міській раді почала діяти нова група “Наше місто” у складі 12 депутатів. До неї увійшли представники ПР, “Батьківщини”, УДАРу, один позапартійний. Фракція регіоналів засудила рішення своїх членів, які увійшли до групи, і поставила питання про їхнє виключення з фракції та з партії. Тріщини, які намітилися у лозівській організації ПР у 2010 році, переростають у розкол. Хоча процес ще не завершився.

Євгена Городничука у Лозовій знають багато людей, причому переважна більшість — не в обличчя. Це той самий високий і худий хлопець із тризубом на гомілці. Він до холодів ходив у шортах, збираючи погляди ззаду під колінкою.

На голові в нього вистрижений чуб, у під’їзді висить портрет Тараса Шевченка, і серед документів 28-річного Євгена є членський квиток партії “Свобода”. До війни він працював на залізниці помічником машиніста.

Але зараз Женя — поранений солдат добровольчого батальйону “Айдар”. Два тижні тому, 5 серпня, у бою на вході до Луганську він “спіймав” кілька скалок у хребет і в ногу. У київському шпиталі, де лікарі займаються його важкими пораненнями, в Жені з’явився час на розмови.

Запрошення на екскурсію до лозівської школи №3 було вкрай наполегливим: її директор Володимир Барановський зателефонував після одного мого повідомлення на форумі. Згадав, що, коли два роки тому під час ремонту даху школу затопило, журналісти приїхали миттєво, а ось як там зараз, не цікавиться ніхто. Хіба можна було після такого відмовитися?

І, чесно кажучи, екскурсія була варта і цієї розмови, і прогулянки під холодним дощем.

Несподіване для березня тепло, сонце, діти. Синьо-жовті прикраси, кульки, "Аист на крыше". Чиновники, майданівці і лідери, що зуміли приборкати особисті образи заради ідеї. Бабусі-"профукали Крим" у глядачах.

23 березня до традиційних недільних акцій у Лозовій додалася нова — неполітична. Близько сотні лозівчан вийшли висловитися проти війни з Росією.

«Я бы ... распустил армию, но раздал бы всем оружие»

З головним опозиціонером Лозівської міської ради 5 скликання, тоді батьківщинівцем, а нині УДАРівцем Сергієм Кобою ми домовилися зустрітися 16 березня на проросійському мітингу. Тут, на площі Леніна, ми — спостерігачі: він — депутат міськради, я — журналіст.

Кілька слів про атмосферу. Безпосередніх учасників акції назбиралося трохи більше сотні. Вони продовжують збирати підписи за референдум (федералізація та російська мова як друга державна) і радикалізуватися: за тиждень до того обмежувалися критикою влади у Києві, цього ж разу, одразу під чотирма великими триколорами, пролунало "України — немає".

Постоявши на площі хвилин десять, пан Сергій запропонував перейти до розмови. У наступні півтори години він розповідав, чому не очолив лозівський майдан, з якої причини не хвилюється через антимайдан, що поклав до своєї тривожної сумки і у чому полягає різниця між панікою і тверезим поглядом.

У неділю я пішла на наш лозівський Майдан на віче — вперше, хоча він збирається з грудня. Пішла запитати, хто є ті люди, що не бояться вийти і показати всій Лозовій свою позицію. У нашому 68-тисячному місті на сході, де на українську мову на вулиці обертаються, зробити це таки важче, ніж навіть у Харкові.

З неділі мороз міцнішав. Середньостатистичний лозівчанин якомога щільніше позачиняв вікна-двері і з того часу на вулицю виходить виключно за крайньої потреби. Там — мінус 20 і вітер. Вдома — електричне світло теплого відтінку, гарячий чай і телеканал "Інтер".

Поки обиватель, посьорбуючи, релаксує в "Однокласниках", у реалі розгортається нічогенька така історія. Молоді регіони набирають міцних хлопів як пробивну силу і дівчат у якості санітарок, ультраправі вирішують не випробувати долю і скасовують анонсовану смолоскипну ходу, а депутати обласної ради від ПР перевдягаються на знак підтримки спепризначенців з "Беркуту". Мороз — вже мінус 25.