Літо на 65 тисяч 
Зазвичай після озвученої суми скепсис втрачається. Насправді ж грошей не вистачає.
Своїх не кидають
Все починалося з чотирьох підопічних. А потім і члени лозівської самооборони, друзі дівчат з Жіночого легіону, у червні відправилися добровольцями на фронт, записалися у добровольчий батальйон “Айдар”. Дівчата вперше вийшли збирати кошти для бійців.
Це було 15 червня, у неділю, юні хлопці фарбували у синьо-жовте міст на Жовтневій, а дівчата неподалік стояли з плакатом “Збір грошей на рюкзаки для лозівчан-учасників АТО”.
Перша акція зі збирання допомоги лозівчанам-учасникам АТО
— Для мене було несподіванкою, що за дві години акції ми назбирали неймовірну суму, майже дві тисячі гривень. Цього було якраз досить, щоб купити рюкзаки, лозівчанам за це величезна подяка! — згадує ініціаторка першого збору коштів Аня Красноперова. — Як виявилося, в нас лозівчани-чоловіки дуже мужні і справжні патріоти. Одними з перших, з тих, що ми знали, вони пішли добровольцями у батальйон “Айдар”. І тоді посипалися замовлення, що їм необхідно, чого їм не вистачає. Ми вирішили допомогти нашим чоловікам. Оскільки вони захищають нас, ми маємо захистити їх.
Акція пішла за акцією. У перші тижні в них брала участь переважно молодь, але на хлопців та дівчат виливалося забагато негативу, і їх замінили легіонерки з більшим життєвим досвідом і міцнішими нервами.
Жіночий легіон традиційно попереду, з самооборони в кадрі лише Кирило
На одному з чергових виходів з банками волонтеркам розповіли іще про кількох бійців, потім іще, потім легіонерки стали цілеспрямовано шукати лозівчан на передовій, на кордоні, у навчальних частинах. Нині кількість підопічних перевалила за 130 чоловік, і це досі не повний список.
Найбільше лозівчан служать у 92 окремій механізованій бригаді, 22 батальйоні тероборони, “Айдарі”.
Не соромно
Акції зі збирання коштів Жіночий легіон та самооборона проводять 2-3 рази на тиждень. Так, це вони стоять на перехрестях з трилітровими закатаними банками, з плакатами і прапорами. Дівчата попереду, самооборона позаду. Чоловіки кажуть, їм не даватимуть гроші.
Легіонерки на акції: Аліна
День на день не випадає. Люди можуть накидати дві тисячі, а можуть і п’ять. Можуть кричати “Слава Україні!”, а можуть кидатися з “як вам не соромно, ви ганьбите державу”. Ні, волонтерам не соромно за себе.
— Звичайно, не соромно. Я знаю, для чого я там стою. Я стою там для того, щоб наші хлопці були одягнені, взуті, а ті, хто там що думає, соромно-не соромно — про це мова не йде взагалі, — говорить волонтерка Вікторія Безугла. — Негативу багато, але завжди за одним негативом приходить п’ятеро людей, які перекривають весь негатив, і ти його забуваєш в одну секунду.
Протягом серпня негативні відгуки стали одиничними, а явної усної підтримки від лозівчан значно побільшало. Якраз у цей час українські силовики суттєво зменшили площі, захоплені самопроголошеними ДНР та ЛНР, а в Лозовій додатково мобілізували понад сотню чоловіків. Тепер війна стосується більшості городян — через мобілізованих членів родини, друзів, знайомих знайомих.
Справжнє тилове забезпечення
Коли перехожі кидають гроші в банку і дякують волонтерам за допомогу бійцям, ті відповідають: “Це вам дякуємо”.
— Участь лозівчан важливіша, — переконана координатор Жіночого легіону Олена Ляшук. — Люди віддають те, що вони заробили, що в них є на даний момент, що вони можуть віддати, щоб ми ці кошти витратили потім саме на наших хлопців. Ми є посередниками, насправді люди віддають ці гроші.
Грошима діляться дуже різні люди. Якось прийшов хлопчик років десяти, приніс жменю дріб’язку. Він розбив свою скарбничку, аби допомогти військовим, а потім у зону АТО поїхав його батько. Цей чоловік самотужки зібрав себе на передову, але все одно дякує — “за те, що ви є і що ви за нас молитеся”.
Сергій Степанов, міський голова, кинув 500 гривень. Трохи дав перший віце-мер Денисенко. Жертвували кілька депутатів міськради і керівників комунальних підприємств. Одного разу зупинилася машина з написом “Лозоваводоканал”, чоловік простягнув купюру. Дядьки-дальнобійники на фурі двічі кинули у банки по 100 гривень і подарували два кавуни.
Жертвують і самі учасники АТО. Бойові пацієнти київського шпиталю, де лікується поранений лозівчанин з “Айдару” Євген Городничук, одного разу передали 360 гривень. Ці гроші їм принесли волонтери, але хлопці вирішили, що для передової кошти потрібніші.
Одна з банок (волонтери їх називають АТОшними) стаціонарно стоїть у громадській приймальні депутата-самооборонівця Ігора Коломака на 1 мікрорайоні. Туди часто заносять кошти пенсіонери та підприємці, друзі депутата. Деякі з них роблять це регулярно.
Чи все безхмарно? Звісно, ні. 1 вересня одну з АТОшних банок вкрали підлітки. Банка стояла у магазині одного з підприємців-друзів волонтерів і муляла очі школярам. Обидва учасники пригоди вже поспілкувалися з міліцією, вони повернули банку і близько 200 гривень (було десь удвічі більше). У родин тепер неприємності, а у волонтерів — сумний досвід і копняк від долі на більш активне збирання грошей.
На півтори тисячі більше
Більше 40 пар берців, майже 80 камуфляжів, 5 кевларових шоломів, понад десяток рюкзаків і речмішків, півтора десятка карематів, десяток ліхтарів, а ще розвантаження, дощовики, футболки, труси-шкарпетки, “мильно-рильне”, кросівки, окуляри, рукавички, солодощі-сигарети.
Англійські берці для бійця
Назбиравши 65 тисяч гривень, Жіночий легіон і самооборона витратили 66,5 тисяч. Звіти вони традиційно публікують у соцмережах — Фейсбук, Однокласники, Вконтакті.
— Коли ми привозимо посилку хлопцям особисто, це відчуття, які не передати. Там треба погляд ловити. Цей погляд від хлопчиків, сповнений вдячності, вдячності, у першу чергу, за те, що ми взагалі приїхали. Їм важливо відчувати, що про них пам’ятають, це найперше. Ну, а коли починаєш видавати їм “подарунки”, там вибух емоцій, як у дітей. Не дарма ми їх називаємо “кошенятами”, “хлопчиками”, “бубочками” інколи, — сміється волонтерка Тамара Денисенко. — Вони дійсно хлопчики, і у 62 роки також — просто в мене є один такий.
Легіонерки розподілили між собою підопічних по групах, тому “свої” хлопці є у Томи, Олени, Ані, Віки, ще кількох дівчат і в Анатолія Борисовича з самооборони. Син цього чоловіка зараз на війні, і Анатолій Борисович опікується хлопцями з Лозівщини у його бригаді.
Анатолій Борисович привіз у Башкірівку легіонерок з допомогою для бійців
Куратори опитують своїх підопічних, а потім разом зводять списки потреб. Поки що грошей вистачає лише на одяг.
Спонсори
Спонсори — вони є. До них потрібно ходити і просити окремо. Поки зібраного на вулицях більш-менш вистачало на першочергові потреби, волонтери до підприємців зверталися зрідка — хіба що для придбання шоломів і оптики. Але тепер, коли з’явилася потреба купувати теплий одяг, без допомоги спонсорів не обійтися, кажуть у Жіночому легіоні.
Окремі підприємці допомагають легко і швидко, інші — думають, наче погоджуються, а потім — коли як. Аграрії часто посилаються на те, що годують армію і забезпечують усім необхідним мобілізованих зі своєї сільради. Такі випадки, дійсно, є, відзначають волонтери, але не настільки масово, як хотілося б.
Більше зі спонсорами працює волонтер Вадим Яцина за підтримки колишнього(?) підприємця Сергія Шахматенка, але останнім часом він, здебільшого, діє окремо від Жіночого легіону і самооборони.
Насамперед зігріти
Найперше волонтери купують камуфляжі. По-перше, в армії його видають не всім. По-друге, видають лише один комплект, а його треба бодай інколи прати. По-третє, якість тканини у виданій формі така, що її вистачає на два-три прання. По-четверте, навіть нормальний камуфляж у бою може порватися, а може і згоріти вщент, як це трапилося з біцями-лозівчанами на підході до Іловайську. З-під обстрілів вони вибралися живими, але вдягати їх довелося з нуля.
Володимир — один з бійців, які повернулися з першого виїзду у зону АТО без одягу
Берці і шоломи, видані в армії, бійці не носять. Чоботи розтирають ноги до ран у першу ж добу, а шоломи зразка 1943 року і не тримаються, і особливо не захищають.
Так можна перелічувати безкінечно: бронежилети — не у всіх, розвантаження, тактичні рукавички, окуляри, наколінники — тільки за свої або волонтерські, каремати, спальники — у дефіциті.
Коли при цьому депутати на недешевих машинах, проїжджаючи повз акцію, кажуть “ми сплатили податки, військових має забезпечувати держава”, волонтерки трохи скаженіють.
Особливо зараз: з настанням холодів бійцям потрібно купувати бушлати, тепліші берці, термобілизну, светри. Більшість учасників АТО спить у полі, і намет — це ще й непогано.
— Вчора в нас була поїздка, ми хотіли хоча б частину наших підопічних банально одягнути у військову форму. Ми купили форму, купили бушлати, розібрали за розмірами — зрозуміло, дісталося не всім. Бушлат — найпотрібніша річ, і не всі її отримали. Для нас було це дуже-дуже боляче. До нас підходили хлопчики, зазирали у наш фургон, просили “дівчата, є що зайве, хоча б штани?”, а ми... В нас навіть слів не вистачало сказати “ні”, дивлячись у ці очі. Дуже боляче, — говорить Тома.
Волонтери часто говорять, що купують одяг, щоб потім не витрачатися на антибіотики.
Матеріально + морально
Волонтери жіночого легіону і самооборони допомогу бійцям закуповують і відвозять адресно, переважно з рук в руки. Поки мова йде про прикордоння Харківщини і “учебку” під Чугуєвом, дівчата їздять разом з чоловіками, щоб провідати підопічних і роздати посилки.
Кілька волонтерських машин, у тому числі, від інших груп допомоги армії, їздять у зону АТО, але вже без дівчат.
І на передовій, і на кордоні, і на полігоні волонтерам найперше дякують за моральну підтримку.
— Одразу з’являється посмішка, тому що вони всі дуже раді нас бачити завжди, і навіть якщо ми їм нічого не привозимо, вони завжди-завжди нам посміхаються, — розповідає Віка. — Відчуття легкої ейфорії, коли всіх їх бачиш і коли вони всі підходять. Вони дуже дякують за те, що ми з ними, навіть не за допомогу якусь матеріальну, а за моральну підтримку.
Роздача дитячих малюнків у 92 ОМБр
Один зі способів моральної підтримки — листи і дитячі малюнки. Серед бійців існує якийсь культ малюнків. Їх вішають на почесному місці, носять у шоломі і кишені на серці, порівнюють, в кого найяскравіший, найдитячіший, найдушевніший. Щораз, коли волонтери привозять стосик малюнків, він розлітається за секунди. Вояки просять писати на зворотньому боці аркуша телефон дитини або батьків, щоб можна було передзвонити і подякувати за підтримку.
Бійці 92 ОМБр Валерій та Леонід та волонтерка Вікторія
Зампотех Володимир з 92 ОМБр говорить, що за мирного життя не звертав уваги на дитячі кривулі. Але навіть у навчальному таборі, де на війну — лише натяк, лінія, проведена теплою дитячою рукою, сприймається як нагадування про життя, про те, що ти — не один. Що є, за кого боротися. Що тебе чекають вдома і туди обов’язково потрібно повернутися.
Фенечка
Приблизно з тією самою швидкістю чоловіки у формі розбирають сплетені дівочими і дитячими руками браслети-фенечки зі стрічок. Той, хто вихопив-випросив одразу два — багатій, бо на таку штуку у таборі можна виміняти щось корисне.
В останні тижні літа
Щоб зібрати якомога більше коштів, малюнків, привітів, щоб залучити якнайбільшу кількість лозівчан у процес допомоги землякам-учасникам АТО, в останні тижні літа Жіночий легіон і самообороніа влаштували два рок-вечори.
На них дебютувала найменша легіонерка, 10-річна Лера — нині вона є основною майстринею легіону по синьо-жовтим фенечкам, а лозівські діти намалювали більше сотні малюнків для бійців. На сьогодні вони вже розішлися фронтами і “учебками”, тож волонтери будуть вдячні за нові дитячі привіти.
Лера
Перемир’я, оголошене 5 вересня, трохи зменшило градус на передовій, але не в тилу.
— Ми ще не досягли найголовнішої мети — ми не досягли мира, ми не досягли згоди у нашій країні. Тому наші військові мають бути вдягнені й взуті, мають бути забезпечені тим, що їм необхідно у першу чергу, — говорить Олена Ляшук. — Справа в тому, що державні структури на даний момент цього зробити не можуть. Як буде далі, подивимось, але зараз все саме так. Тому тільки на простих людей ми, власне кажучи, і сподіваємося.
Волонтерки та лозівчани з 92 ОМБр
— Я пам’ятаю найперший момент, коли я взагалі дізналася, що щось потрібно хлопцям. Це коли четверо хлопців попросили тактичні рюкзаки. А другий момент, коли я їхала у маршрутці, до мене зателефонував Женя Городничук і каже: “Ну що, Сергіївна? Я тепер записаний до батальйону “Айдар”, — згадує Аня Красноперова. — Я тоді подумала, який “Айдар”? Почулося взагалі “Гайдар”, я взагалі не розуміла, хто, куди, навіщо... А ось дивлячись на те, що було, і на те, що зараз є — стільки зроблено роботи! [...] Оглядаючись назад, розумієш, що багато чого зробили і багато що хочеться ще зробити. І нашим колективом, Жіночим легіоном, все це ми не зможемо зробити — сподіваємося лише на допомогу лозівчан, допомогу спонсорів. Бо списки все додаються і додаються, а речі дорожчають і дорожчають.
Якщо хочете допомогти — участю в акціях, грошима, речами для військових, малюнками — телефонуйте волонтерам:
— 050-683-46-77, Олена Ляшук,
— 050-584-88-60, Вікторія Безугла,
— 066-332-36-78, Ігор Коломак.
Гроші можна перераховувати на картку Приватбанку: 5168 7572 0592 5896, Анна Красноперова.
PS: А що я? Я теж.
Валерія Гецко
