Андрій Шевченко: Ми першими туди зайшли, схоже, останніми звідти підемо

В останній робочий день минулого тижня, 5 вересня, Лозівський міський голова Сергій Степанов вийшов з терміновою заявою: він та більшість міськрадівських регіоналів вийшли з Партії регіонів. У вузькому колі фракції "Наш дім — Лозова" це озвучили напередодні ввечері. Без запрошення на історичні збори залишилася група Шевченка-Литвинова — три тижні тому їх хотіли виключити з фракції та з партії, а тепер вони залишилися останніми регіоналами у Лозівській міській раді.

З Андрієм Шевченком, лідером групи "останніх", ми зустрілися з наступного після заяви дня. Поговорили про його оцінку того, що відбулося, про подальші партійні плани і про моральний аспект нинішніх виборів до парламенту.

Те, що відбулося вчора, було схоже на втечу з корабля, який потопає

— Ви залишаєтеся у Партії регіонів?

— Поки так. Заяви ми не писали, нікуди не виходили. Якщо чесно, ми не знаємо, як існує партія, але тепер будемо дізнаватися, вона, начебто, ще не закінчилася (під час заяви міський голова сказав, що з 3120 членів міської організації ПР членами партії залишається 1700 чоловік — ВГ).

— Найближчим часом як існуватиме партія у місті Лозова, як буде існувати фракція "Наш дім — Лозова"?

— Виходить, вона залишається і ми у ній залишаємося, п'ять чоловік. Мабуть, вона існуватиме у форматі тієї групи, яку ми створили на минулій сесії. Казати, що буде нова якась фракція — ні, її не буде, просто група. Необхідності немає, на мій погляд, в якихось інших діях. Час покаже.

Партія... Чесно, [те], що відбулося вчора, було схоже на втечу з корабля, який потопає. У моєму розумінні, потрібно було зібрати конференцію міську, поінформувати про рішення, внести пропозицію або про ліквідацію міської організації, або ж хтось має лишитися і займатися партійними справами. Але оскільки все відбулося швидко і несподівано, тому сьогодні я ще не готовий відповісти, мабуть. У понеділок треба буде дізнатися, де партія і хто у ній залишився. І чи залишилися у ній взагалі люди. І тоді будемо приймати якесь рішення.

Вони, таке враження, не читають взагалі ніяких паперів

— Наскільки я розумію, міський голова, який був головою міської організації, він вийшов зі складу партії. Є якась процедура [визначення], хто залишився головним після виходу голови?

— Процедура — це конференція міської організації. Вона або знімає, або призначає голову парторганізації. Процедура дотримана не була у частині товариша Степанова, але у частині міської організації має партія зібратися, напевно, прийняти рішення у зв'язку з тим, що Степанов вийшов з партії, його зняти з голови парторганізації і обрати нового голову.

— Тобто, формально він залишається все ще головою парторганізації?

— Та ні. Він же оголосив про вихід з партії. Тобто, розумієте, як не сумно казати, але стиль роботи і Степанова, і його команди — вони, таке враження, не читають взагалі ніяких паперів. Приймають рішення... У частині спроби нашого видалення з фракції — ми ж пояснювали, що є положення про фракцію, є пункт 5.3, він чітко говорить про те, що ми входимо до складу груп з дозволу фракції, якщо ці групи не реєструються в секретаріаті міської ради. Наша група, згідно регламенту, реєструється. Тобто, ми мали право туди входити.

— Не попереджаючи фракцію?

— Не попереджаючи фракцію. Ми чесно все це пояснили, але все одно на фракції звучали різні слова і було поставлене питання, що саме не узгодивши з фракцією ми вчинили так. Тому тут теж таке враження, що ніхто не прочитав [положення про фракцію]. Напевно, треба було вчинити інакше трохи.

— Як?

— Скликати конференцію, я вже казав, і просто на ній все, як наказує книжка, зробити.

Поважаю, звісно, актив, який зібрався, але такого органу немає

— Ви кажете, треба було скликати конференцію і вирішувати питання на партійному рівні, не на фракційному, так? Тим не менш у четвер ввечері скликали фракцію, куди не покликали "бунтівників", вас. Як потім пояснив Олександр Георгійович Неділько, це було засідання виключно активу, були присутні не всі члени.

— Розумієте, поняття "активу" ніде — ні в положенні про фракцію, ні в положенні про міську організацію — не існує. Поважаю, звісно, актив, який зібрався, але такого органу немає. Тому як це проходило — на совісті Олександра Георгійовича.

— Будете збиратися конференцією партії?

— Я не готовий сьогодні відповісти вам на це питання. Ми між собою обмінялися думками, депутати, що ми у понеділок задамо питання, яка вона сьогодні, міська організація, скільки там членів, не без того, що, може, виступимо ініціаторами зборів цієї конференції для прийняття якогось рішення. Зрозуміло, що проконсультуємося в області — там теж пройшла своя конференція обласна (за два дні до зборів фракції "Наш дім — Лозова" — ВГ), є якісь рішення. Нам їх, як партійцям, не довели, ніякої інформації.

— Це була екстрена конференція?

— Не виключено, що вона була планова, але дещо вже втрачена керованість — до когось довели [інформацію], а вже далі не пішло.

— Ну, а як ви бачите свою подальшу партійність, свою діяльність?

— Кажучи відверто, тяжко кудись уходити і переходити. Можливо, це такий погляд на життя. Легше у чому — є якісь погляди, я їх завжди дотримувався, [я] прибічник ліберальних економічних ідей, і, власне, Партія регіонів свого часу починалася як класична партія ліберального напряму. Тобто, партія яка підтримує ринкові відносини, волю ринкових відносин, підприємницьку ініціативу. У мене ці погляди, ідеологічні, 10 років тому були і сьогодні вони не змінилися. [...] Тому, в принципі, у цьому полі і в мене, і у колег погляди приблизно залишаються.

Питання вступити в якусь іншу партію — це простіше за все, тим більше, що сьогодні і нові з'явилися несподівано — ну, не стоїть гостро, тому буде дуже спокійне, зважене рішення, яке однозначно відповідатиме нашим ідеологічним поглядам.

І друге — знову ж таки, партії, що з'являються, вони носять відтінок вождизму. Чесно, цього не хотілося б. Хотілося б, щоб це було об'єднання на базі ідеологічних поглядів, нехай без безумно яскравих лідерів.

Ми спокійно, давно увійшли у Партію регіонів, першими туди зайшли, схоже, останніми звідти підемо

— Сьогодні вже ніхто не заперечує твердження, що Партія регіонів померла?

— Мабуть, вже ніхто не заперечує. На жаль.

— Яку перспективу бачите для себе? Є спроба, по суті, перебудувати Партію регіонів з іншим лідером — це Льовочкін з тією самою ПР, тільки з У (Партія розвитку України — ВГ), частину колишніх регіоналів забирає під себе Тігіпко з його відродженою "Сильною Україною", "Солідарність" Президента здається комусь симпатичною.

— Я не відповім вам однозначно на це питання сьогодні, тому що для мене, повторюся, це питання спокійного прийняття рішення.

...Зараз з'являється можливість, повертаючись до близьких мені ліберальних поглядів, — в Україні несподівано відродилася Ліберальна партія України. Прочитавши їхню програму, [можу сказати, що] це програма такої європейської, класичної ліберальної партії. Але, на жаль, я розумію, що, напевно, ця партія — такий політичний проект, який не набере широкого розмаху в Україні.

З'явилася Партія розвитку України, але, не приховуватиму, я ще не прочитав їхню програму, як таку не вивчив, хоча від них надходили певні пропозиції.

Повторюся, для нас не стоїть питання швидко прийняти рішення. Ми спокійно, давно увійшли у Партію регіонів, першими туди зайшли, схоже, останніми звідти підемо. Тому ми однозначно спокійно прийматимемо рішення, я не вважаю, що зараз [така] ситуація, коли з цим треба поспішати. Спокійно потрібно закрити цей проект, подивитися, поспілкуватися, проконсультуватися, прийняти для себе якесь рішення, яке б відповідало і за яке потім не було б соромно.

Потім приходить час заспокоєння, тоді приходять люди з більш консервативними поглядами, які без поспіху роблять потрібні речі

— Чи є взагалі за ким іти?

— У моєму розумінні, якраз не хотілося б іти за кимось. Хотілося б іти за спільним поглядом на вирішення питань. Ну, а за кимось ми вже йшли. [Нам] вже показало, що це не зовсім правильно робити.

— Так хотілося б. А реальність?

— Реальність — вона теж така... Політичні лідери, як зірки, спалахують і йдуть, і це теж реальність. Як не крути, та нові проекти в нас знову носять лідерський характер, все одно вони створюються під когось, і, як не сумно, мають право на життя у широкому, всеукраїнському масштабі саме такі проекти.

З іншого боку, революція — це час якихось бурхливих рішень, а потім приходить час заспокоєння, тоді приходять люди з більш консервативними поглядами, які без поспіху роблять потрібні речі.

— Як ви?

— (сміється) Сподіваюся, як я.

Забути — ніхто не забуде

— Чого я запитую, чи є за ким йти — я так розумію, ви не хочете іти у маленькі проекти, які наче і правильно працюють, але не будуть мати сенсу, так? Ось, а великі проекти в нас усі до одного — під лідера: що "Солідарність", що "Батьківщина", що Льовочкін з Тігіпком...

— Тут, до речі, цей проект ПРУ, так званий, — усі-то розуміють, хто за ним стоїть, але лідери не яскраво виражені, більше хлопці-технарі. Не без того, що цей момент імпонує. Але, знову ж таки, можливо, це навіть технологічна задумка така.

— Знову ж таки, хто стоїть за всіма цими новими проектами — все ті ж "регіони". Шлейф у Партії регіонів, в крайньому разі, у вищої ланки, залишився вкрай негативний, заслужено, мабуть, негативний. Яким чином ви бачите свою подальшу роботу — я так розумію, вибір стоятиме для вас все одно між колишніми членами Партії регіонів — у команді?

— Ну, трохи неправильно, хоча, частка [правди]... Погодьтеся, Партія регіонів була найбільшою політичною силою. Що б там не казали, є момент політичної відповідальності, і він однозначно розкладається — для когось у більшій мірі, для когось у меншій — на всіх членів партії. Ми ж мовчали, не говорили нічого, значить, підтримували, значить, винні. Це однозначно. І сьогодні, спілкуючись з колегами "з іншого боку", чуєш: "Ну ви ж там були, і тепер за вами..." Ну, були. Так, помилки допущені. Треба відповісти. Але це не означає, що люди, які були у Партії регіонів, втрачені назавжди. Прийде час, прийде розуміння чогось, і, повторюся, що там були дуже грамотні, у Партії регіонів, люди, які знайдуть своє місце у політичному житті країни, і області, і міста. Тому просто на все потрібен час, заспокоїтися і почекати.

— Щоб люди забули?

— Забути — ніхто не забуде. Але, скажімо так, давайте візьмемо приклад... у місті кого ми візьмемо?.. не будемо називати прізвища, але там є люди, у Партії регіонів, з галузі культури міської. До них які можна пред'явити претензії як до членів партії?

— Та навіть банальна підтримка курсу.

— Ну, підтримали курс, так. Тоді вони думали, що це правильно. Але вони не вчинили чогось такого, за що їм, напевно, має бути глибоко соромно.

— А ви не вважаєте, що це — частина ланцюга подій, які призвели, зрештою, до кровопролиття у нас в країні?

— Вважаю, звісно. На жаль, так.

На прикладі Степанова — він нічого не зрозумів

— Чому запитую: як гадаєте, реально будуть визнані помилки і щось зміниться для людей, які пройшли через Партію регіонів? Чи вони ідуть у проекти і робитимуть те саме?

— Ну, дивіться, на прикладі [міського голови] Степанова — він нічого не зрозумів. І робить ті самі помилки, що і робив. Яскравий тому приклад — вчорашня заява, яку не мав він робити як міський голова. Те, що вчора було сказане, мав сказати [лідер фракції] Неділько. Він (Сергій Степанов — ВГ) міг би поруч стояти, сказати "так". У моєму розумінні, його заява прозвучала "я і "Лозівський собор", а всі інші — не зі мною". Але голова-то він всього міста, тому вчора, у моєму розумінні, він чітко поставив бар'єр. Це помилка. Це дуже велика політична помилка, тобто людина не зробила ніяких висновків.

Так само Тетяна Запорожець. Вона — секретар [міської] ради, це настільки тонка людина, яка має зшивати весь депутатський корпус. Чітко прозвучало "і я теж там" (Тетяна Запорожець не робила заяв, але стояла поруч з міським головою під час його заяви — ВГ). Навіщо? Куди поспішати? Особливо їй?

Неділько — так, він голова фракції, "це нова фракція, ми її створили, переформатувалися, з кимось зійшлися поглядами, з кимось не зійшлись" — ці слова вчора мали звучати від Неділька, а голова і секретарем — поруч, усі, в принципі, розуміють, що підтримують, але не треба про це казати. Ну, ось та людина не зробила висновків.

— А ви?

— А ми зробили висновки.

— У чому це буде проявлятися?

— Вже проявилося — групу створили, відійшли від партійних догм, знайшли порозуміння зі вчорашньою опозицією, вирішили, сьогодні не час, мабуть, для цих ідеологічних суперечок. Хоча ми реально розуміємо, що на виборах кожен працюватиме в якомусь напрямку, а хтось — ми, напевно — взагалі на цих виборах працювати не будемо, і теж спокійні щодо цього.

Проблема 16 січня під час підтримки Гіршфельда стояти не буде

— Вже колишні члени Партії регіонів, команда "Лозівський собор", заявили про підтримку так само колишнього регіонала Анатолія Гіршфельда на виборах [до Верховної Ради] за мажоритарним округом. Закид, який лозівчани у розмовах часто пред'являють Анатолію Гіршфельду — на жаль, не особисто, бо він не дуже публічна особа, — це те, що він голосував за "закони 16 січня" і його голос не був відкликаний. Ті депутати, яких записали, коли вони не голосували, — деякі з них написали заяви і відкликали голоси, бо "рахували вручну і рахували й тих, хто не голосував". Анатолій Мусійович не відкликав голос, з чого можна зробити висновок, що він продовжує вважати, що вчинив правильно. Як ви оцінюєте підтримку такого кандидата?

— (замислюється) Він підтримав цей закон, не відкликав, як ви кажете, голос — у принципі, це не той фактор, який не дає йому можливості іти [на вибори]. Закон же він однозначно не порушив, я так розумію.

— Питання не в тому, що він не порушив закон, ми просто розуміємо, що це теж було однією зі сходинок до того, що відбулося.

— Я згоден із цим.

— Це питання відповідальності і нашого ставлення до людей, які так вчиняють.

— Будемо казати відверто, на жаль, не всі люди в нашому місті взагалі знають про "закони 16 січня". Багато хто знає, але зовсім не розуміє, про що взагалі йде мова. Тобто, для багатьох людей проблеми 16 січня зовсім не існує, і як це не прикро, таких людей у нас в місті більшість. Тому проблема 16 січня під час підтримки Гіршфельда стояти не буде. Добре це чи погано — відповідь для кожної людини індивідуальна. Сьогодні, мабуть, буде акцентуватися увага на економічних проблемах, які наших людей хвилюють, напевно, більше.

— Тобто, ви вважаєте логічною підтримку більшою частиною міської ради...

— Я не беруся стверджувати, логічно чи не логічно — це справа людей, які підтримують. Вони виходять зі своїх якихось переконань.

Може, аморально, але маємо те, що маємо

— Я якраз хочу від вас почути коментар: ось є депутат, який голосував за закони, що обмежують права людини у нас в Україні. Голос не відкликаний. Він зараз балотується вдруге [поспіль]. Мінімум 30 чоловік з міської ради оголошують, що "ми його підтримуємо на цих виборах". Мене цікавить моральний аспект і чи не наступаємо ми на ті самі граблі вдруге таким чином? Тому що за Партію регіонів теж голосували — з Януковичем, Азаровим на чолі, — щоб була стабільність, покращення і так далі. Ми бачимо, чим це закінчилося.

— Розумієте, питання морального аспекту — на це дуже важко відповісти. Тому що я теж голосував, дотримуючись партійної дисципліни, за якісь рішення, які були, у цілому, непопулярні. А ви, як журналіст, працюючи на "Сігмі" (з 2005 року до червня 2014-го я працювала у ТРК "Сігма" — ВГ) не завжди чесно давали інформацію або давали не те, що хотіли, говорили не те, що хотіли говорити. Тому питання моралі...

Те, що відбулося, дуже сильно лежить на багатьох, якщо не на всіх. Сьогодні братися давати оцінку... Але хто може прийняти авторитетне рішення і сказати, що якась дія була правильною або неправильною? Боюся, що сьогодні у нашому місті я не бачу такої людини, яка може сказати, підтримувати чи не підтримувати. А більшість хвилює зовсім інші питання, ніж, повторюся, питання 16 січня. Тому, чесно, я для себе не можу відповісти на це питання.

І коли завтра стане лінійка кандидатів... Припустимо, я почув вже про деяких, скажімо, розраховував, що будуть свіжіші обличчя, але, на жаль, вони далеко не свіжі, не настільки цікаві, як хотілося б. Тому постане завтра питання — багато хто проголосує, виходячи з економічних обіцянок або сподівань, — наскільки суспільство змогло висунути чи, в нашій ситуації, не змогло висунути свіжих людей. Залишився старий закон про вибори, залишилась приблизно та ж обійма людей, які змінили трошки партійні прапори. На жаль, так.

І говорити сьогодні, піднімати... Так, це, може, аморально, але маємо те, що маємо. Як не сумно.

Валерія Гецко