Дні пам'яті Небесної сотні: Лозівський район оплакував, Лозова говорила про висновки

19 і 20 лютого Лозівщина разом з усією Україною вшановувала пам'ять жертв протистоянь на Майдані. На районному віче-реквіємі згадували смерті, а на міській масовій громадсько-політичній акції активісти вчили школярів протистояти примусу і відповідати на "Слава Україні!"

Гімн, свічки і молитва

На своє віче-реквієм райдержадміністрація зібрала людей у районному Будинку культури. За хвилину до початку зал повний, але тихий. На сцені напис "Герої не вмирають". Під відоме відео прощання із загиблими на Майдані, під "Пливе кача" хтось стримано плаче — у темряві не видно, хто саме, десь у центральних рядах.

Хвилина мовчання. Фото зі сторінки Сергія Красноперова у Фейсбуці

Під час гімну встають усі, співають одиниці.

Нагадування ведучої про події Революції гідності — однозначно обвинувальні: "злочинна влада вчинила замах на мирний протест", "звірячо побиті", "злочинний наказ на зачистку Майдану", "на очах у всього світу влада розстрілювала свій народ".

З перших осіб виступити виходить голова Лозівської райдержадміністрації Сергій Красноперов. Разом з ним на сцені — Максим Інкін та Сергій Мороз. Перший — батьківщинівець і голова громадської організації, другий — вчитель і боєць батальйону "Айдар".

Фото зі сторінки Сергія Красноперова у Фейсбуці

Голова і партієць згадують Майдан, жертву Небесної сотні і уроки Революції гідності.

Боєць говорить, що минулий рік змінив усіх, приніс відчуття гордості і неймовірного болю від втрат:

— Хочеться вірити, що всі наші жертви були недаремними, і ми дійсно збудуємо цивілізоване суспільство, будемо ростити там наших дітей, онуків, і я повернуся до найбільш мирної професії — вчителя. Слава Україні!

Зал відповідає тихим, але багатоголосим "Героям слава!" Сергій Мороз спускається на своє місце, в очах — сльози, які він стримав.

Фото зі сторінки Сергія Красноперова у Фейсбуці

Керівництво Лозівської районної ради на сцену не виходить, хоча заступник голови райради Віктор Воскобойников — у залі. Свою пасивну участь він пояснює тим, що райраду не залучали до організації заходу і запросили на нього тільки напередодні ввечері.

Сергій Красноперов це заперечує:

— Запрошення районній раді було скинуте, до участі були запрошені депутати районної ради, голова ради, апарат був запрошений до участі. Взяли участь всі структурні підрозділи Лозівської районної державної адміністрації, які входять до складу райдержадміністрації і відокремлені, тобто, медицина, управління фінансів. Сьогодні були присутні директори шкіл, сільські й селищні голови — всі. Захід проводився на загальнорайонному рівні.

"Зайшли, постояли, вийшли" vs "Якщо для країни, то й для мене"

У День пам'яті Небесної сотні у Лозовій зібрали так звану громадсько-політичну акцію. Організовувала її мерія, на площу до Палацу культури прийшли переважно бюджетники, старшокласники і студенти, всього — під тисячу чоловік.

З п'ятьох опитаних груп школярів дві — хлоп'ячі — відповідають, що їх змусили, і якби був вибір, сюди не пішли б. Дві дівочі групи кажуть, що прийшли з власної волі вшанувати пам'ять загиблих на Майдані.

— Тому що ці люди захищали нашу країну, усіх людей... — пояснює одна зі школярок.
— А для тебе особисто чому це важливо?
— У мене є родич, який зараз там (у зоні АТО — ВГ), дуже переживаю.

Ще одна група — на вигляд студенти, хлопець і дівчина — відверто демонструють небажання тут знаходитись. Відповідають неохоче, жестами показують, що прийшли проти волі. Єдине, що кажуть, з викликом: "Ми не відмінимо своєї думки".

Один зі школярів ділиться з друзями планом: "Зайшли, постояли, вийшли".

Під сценою стоять старшокласники з портретами Небесної сотні.

— Хвилююся, — каже потретоносець на ім'я Вова. — Я думаю, що потрібно вшановувати їхню пам'ять, бо люди зробили велике діло.
— Що для тебе особисто вони зробили?
— Для мене особисто — я не знаю, вони для країни зробили. А якщо для країни, то й для мене.

Міський голова Сергій Степанов з командою також на площі, але виступати виходить його гуманітарний заступник Юрій Петренко — ледь не єдиний представник команди мера, який публічно висловлював своє сприйняття народного протесту. У День пам'яті Небесної сотні він говорить про народження громадянського суспільства в Україні і цитує Тичину — "Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була".

Виступ Юрія Петренка. Фото з сайту Лозівської міської ради

Історію революції згадують у форматі хроніки, текст емоційно знебарвлений, дещо виділяється фраза "народ повстав проти свавілля корумпованої влади".

Слово дають студентам, вони читають з листочка. Їхнє "Слава Україні!" залишається без відповіді. Тихо гуде права половина зібрання — школярі використовують привід для спілкування.

Знову виступає айдарівець-вчитель Сергій Мороз. Звертає увагу, що більшість присутніх — студенти і старшокласники. Говорить, вірить, що вони виростуть патріотами і на "Слава Україні!" не замислюючись відповідатимуть "Героям слава!" На його "Славу" відгукується молодь біля сцени.

Сергій Мороз. Фото з сайту Лозівської міської ради

Ударівець Сергій Коба, депутат міськради, кому нагадує, кому повідомляє: на акції, присвяченій пам'яті Небесної сотні, стоять люди, які торік відмовилися вшановувати хвилиною мовчання перших загиблих на Майдані (міський голова, віце-мер Неділько, низкп міських депутатів — ВГ). Наприкінці тричі кричить "Слава Україні!" Цього разу відповідь гучніша.

Колега Коби по колишній опозиції, батьківщинівець Ігор Коломак теж виступає з осудом — критикує організаторів за те, що вони примусом зігнали бюджетників і школярів на акцію, і розповідає учням, що ті мали проявили протест.

Ігор Коломак. Фото з сайту Лозівської міської ради

— Ми не за масовість, ми за ідею, — говорить депутат і наказує старшокласникам протистояти тиску.

Всередині натовпу підліток повертається до вчительки і демонстративно запитує, чи можна піти. Вона шикає, він з друзями сміється і залишається.

Хвилина мовчання, панахида, пісня — і всіх відпускають. Погода — весняна.

"Мабуть, це та відповідальність, яку ми маємо на себе взяти"

Поки учасники розходяться, між дорослими кілька разів лунає анонімне запитання, чому мер на акції був, але на сцену не вийшов.

Сергій Степанов з керівництвом мерії і депутатами міськради. Фото з сайту Лозівської міської ради

Сергій Степанов на переозвучене питання відповідає:

— Ми порадились і вирішили, що Юрій Іванович [Петренко] це зробить — з урахуванням його, скажімо так, якостей і керівника, і людських якостей — краще, ніж я.

— Чому? Ви же лідер громади.

— Рішення я вам озвучив. За цим точно немає ніяких прихованих причин, політичних знаків на чиюсь адресу чи у відношенні до проведеного заходу. На мій погляд, це такий дуже хвилюючий захід, який нас усіх зобов'язує зробити висновки. Причому ці висновки мають робити ті, хто був, хто є і хто буде.

За великим рахунком, це серйозна зміна у нашій історії українській. Звісно, низький уклін людям, яких сьогодні немає.

Претензії... Мабуть, у певному сенсі, є моральне право, яке можна застосувати до діючої міської влади і до мене, у тому числі, за той період, який пройшов. Я людина, яка може об'єктивно їх оцінювати. На мій погляд, сьогодні потрібно нам з тих трагічних подій зробити абсолютно реальні висновки і рухатися вперед.

— Ви шкодуєте, що рік тому не вшанували пам'ять хвилиною мовчання?..

— (перебиває) Я вже висловлював свою точку зору. Скоріше за все, так. Мало того, щоб розуміли усі, тоді, на сесії, розмова йшла про перших двох загиблих — про Сергія Нігояна і білоруса Михайла Жизневського. Ну... Ну, так.

Скоріше за все, ми у будь-якому разі — і влада сьогоднішня, і влада вчорашня, і влада, яка буде — ось цією визначеною політичною долею, частиною своїх функцій відповідає за події, що відбуваються. Мабуть, це та відповідальність, яку ми маємо на себе взяти.

А відносно того, що пройшов рік, і досі немає ніяких висновків [...] щодо того, що відбулося — це також висновки, це також тема для громадського розуміння.

Мені дуже прикро, що наші колеги[-депутати] з трибуни, по суті, звинуватили дітей, яких — так! — організували після останніх уроків. Це ж діти! Їх організували, щоб вони взяли участь... Тобто, доброго ніхто не бачить. І сьогодні з трибуни говорити "що ви там зробили, чого ви сюди прийшли"... Мораль у нас одна: під богом усі, оцінку нам дадуть, оцінки різні, на будь-які події можна дивитися з різних боків. [...] Все пройде: висохнуть сльози, буде мир над головою, а в нас 70 тисяч людей, які мають у місті жити.

— З дітьми ми говорили, багато хто чесно сказав "примусили". Я хотіла спитати: діти часто не хочуть робити те, що потрібно. Ви вважаєте, потрібно все одно, незалежно від їхньої волі, примусити, і навчати, і виховувати — можливо, в них буде щось змінюватися...

— Ні, ні!

— ... чи вони повинні вже зараз приймати свої рішення?

— Я виховую вже онуків. У мене є моральне право розуміти, що таке дитина у старших класах і як з нею потрібно спілкуватися, як її потрібно розуміти і її думку поважати. Я вам говорю відкритим текстом: так, ми маємо виховувати особистість.

Мабуть, швидше за все, якби вчитель сказав, що "Діти, у нас сьогодні у місті громадсько-політична акція на честь подій, трагічних, які були рівно рік тому. Хто хоче, іде зі мною, а хто не хоче, залишається", ось тоді б ми подивилися, як би діти на це відреагували. [А] сьогодні ми знову засмикаємо дітей — це категорично недопустимо.

— Тобто, ви вважаєте, мають вчителі запитувати, так?

— Я думаю, вчитель має запитувати. Більше того, я вважаю, дитина повинна мати право і можливість висловлювати свою точку зору, і такі умови ми маємо створити у всіх школах.

Але знову — ми ж теж про це думали: це громадсько-політична акція — а де люди? Де оті, які там горлодерять? Ну, привели б, сказали б — ми комусь заборонили вийти на трибуну, до мікрофону? Ні.

— Судячи з того, хто виступав, ви нікому не забороняли.

— Нікому. А сенс? Більш того: а хто б прийшов? Було б десять чоловік, п'ятнадцять, двадцять... А ми ж і апелювали до дітей.

— І останнє. Ви говорите, багато хто за рік мав зробити висновки, і говорили, що й ви робили висновки.

— Моє глибоке переконання завжди — усі ми відповідаємо за те життя, в якому беремо участь — у політичній, громадській, трудовій діяльності. Я завжди на це посилаюся, завжди до цього закликаю. Моя категорична точка зору, що влада має бути відкритою, нехай громада оцінює цю відкритість і ступінь цієї відкритості.

Я вважаю, що напрямки демократії і свободи — ті, мабуть, нові витоки з цих трагічних подій — це те, до чого повинні бути готовими ми, виховувати у дітей, готовим [має бути] суспільство. Держава не може розвиватися окремо від суспільства. Тим більше, якщо ми говоримо про суспільство європейське, соціальне, демократичне. Це робота!

Висмикувати з контексту події, політизувати їх, мабуть, нам доведеться не один день і не один рік, але ми маємо розуміти, що за цим стоять реальні люди, за цим стоять реальні рішення, за цим стоїть наша країна, яка сьогодні визначила свій шлях, яка бореться за свою незалежність ціною тисяч уже жертв людських.

— Ви підтримуєте цей шлях?

— (пауза) Безумовно.

Вечір Дня пам'яті Небесної сотні

Ввечері 20 лютого учасники торішнього Майдану у Лозовій зібралися на своєму старому місці — біля АТБ на 4 мікрорайоні — під українськими і свободівськими прапорами. Ділилися спогадами й емоціями, співали повний, неканонічний гімн.

Фото зі сторінки Максима Інкіна у Фейсбуці

Обов'язково помовчали зі свічками. Волонтерам, бійцям, патріотичним лозівчанам є, про що і про кого помовчати: у списках Небесної сотні — більше ста імен, тисячі загинули на війні і до лінії фронту всього 200 кілометрів.

Фото зі сторінки Максима Інкіна у Фейсбуці

Валерія Гецко