Загинув під Щастям: у рідному селі на Лозівщині поховали військового ремонтника
У вівторок, 3 лютого, на Лозівщині поховали бійця 92 окремої механізованої бригади Михайла Михайлюка. Чоловік загинув під час обстрілу на Луганщині, під Щастям. У рідному для Михайла селі Яковлівка проводити земляка вийшли понад 200 чоловік.
Михайло Михайлюк служив у ремонтній роті, відновлював машини для фронту. 29 січня він віз на передову відремонтований танк. Неподалік від міста Щастя ремонтники потрапити під обстріл. Життя Михайла обірвала міна, що розірвалася поруч. За три тижні чоловіку мало виповнитися 35 років.
Ховали Михайла у рідному селі Яковлівка. Попрощатися з ним прийшли більше 200 людей — рідні, однокласники, друзі-ремротівці, районні і сільські керівники, волонтери, просто односельці.
Траурну службу відслужив представник баптистської церкви, до якої належав сам Михайло. Загиблий був дуже побожним, він мобілізовувався з умовою, що зброї у руки не візьме — цього не дозволяли його переконання, під час панахиди розповів його близький друг, земляк і боєць 92 ОМБр Анатолій.
На честь Михайла Михайлюка пролунали військовий салют і гімн України, вигуки "Слава Україні!" і "Герої не вмирають!"
В Яковлівці чоловіка згадують як дуже привітну людину — кажуть, він завжди посміхався.
До війни Михайло працював у сільському господарстві, дружини не мав. Його сім’єю були батьки і двоє молодших братів.
Для Лозівського району це вже друга бойова втрата. Першою був орільчанин Василь Савченко, боєць добровольчого батальйону "Дніпро-1", який загинув у серпні 2014 року під Іловайськом.
Валерія Гецко
Фото з поховання — Тамара Денисенко
Комментарии
Виновного кровь - вода --- невиновного кровь - беда
Я пам’ятаю, як гуртом ми проводжали
Тебе в АТО. А ти сміявся та не знав,
Що там, на небі, вже для тебе готували.
Ти був в боях, ти бачив ворога лице,
Хоче лицем його оскал навряд чи зветься,
Коли попав із побратимами в кільце,
Ти розумів, що битись на смерть доведеться.
А мати в ніч ніяк заснути не могла,
Чомусь молилась, довго-довго так молилась,
Неначе сердцем поруч весь цей час була,
Аж поки пташка у вікно її забилась.
І в цю хвилину зрозуміла:»Вже нема
Її соколика», бо то в віконце билась
Його душа, мов птах, самотня та сумна,
І головою мати стомленно схилилась.
Мій друг — герой, загинув вчора на війні,
І ми продовжувати маєм його справу,
Стати на захист української землі
Бо захищаєм Батьківщину та державу.
Всіх до одного ми повинні пам’ятати,
Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав,
Щоб знала кожна вбита горем мати,
Що не даремно син життя своє віддав.
RSS лента комментариев этой записи