Наш район не має таких глибоких культурних традицій, як інші українські землі, заселені протягом тисячоліть. Люди, що переселялися сюди із різних регіонів Західної України, із Сумщини, Полтавщини, з Росії /а крім них є багато вихідців з Білорусії, німців та євреїв/, вже були носіями своїх традицій, зокрема у фольклорі та декоративно-прикладному мистецтві. Розвиток культури в XIX ст. відбувався на побутово-селянському рівні. Ніяких закладів культури в районі не було. З тих часів залишились тільки поодинокі спогади про намагання деяких поміщиків організувати якісь розваги для своїх селян. Так, наприклад, М. О. Пржевальський у Катеринівці проводив конкурсні змагання, а переможців винагороджував. Пан Неїжмак із Новоіванівки запрошував в економію циркачів і борців. Взагалі ж неписьменність і відсталість селян наклала свій відбиток і на сприяння світової культури, стала логічним результатом подальшого розвитку подій.
Селище Лозова нічим не відрізнялося від інших місць, заселених раніше. Тут, щоправда, були кінотеатр "Марс", який належав купцю Воскобойникову, Дворянський клуб, бібліотека для заможних жителів і бібліотека, зібрана на робітничі кошти в 1900 році. Крім того, були дві православні церкви, католицький храм і синагога.
Під час революцій і громадянської війни у прямому розумінні слова весь старий світ зруйнували "до основания". Зберігся дуже цікавий опис розгрому панського маєтку Зарудних у Домасі, зроблений народним артистом України О. Тарасенком. Ось витяг із нього:
"... Вранці іншого дня у школі занять не було - всі були зайняті грабуванням панського маєтку... Разом із махновцями, ми, дітлахи, влетіли у величезну, залиту сонцем, кімнату, збудовану зверх третього поверху. Тут - дитячий світ. Стіни кімнати від підлоги до стелі були зроблені з невеликих скляних рамок. І в цій казково розмальованій кімнаті було безліч різних чудових іграшок - звірі, машини, коляски, "справжні" рушниці.
В центрі кімнати стояв красивий чорний рояль. Вусатий махновець оскаженіло вдарив прикладом рушниці по білих лискуватих клавішах і вони болісно застогнали мовою різних звуків. Усі присутні, дорослі і діти, завмерли від цих божествених звуків, які вони ніколи не чули.
І раптом махновець, божевільно регочучи, швидко підбіг до ажурної стіни й кілька разів щосили вдарив по ній прикладом гвинтівки ... велика частина стіни полетіла вниз. Махновець підбіг до роялю й, регочучи, закричав: "Ану, взяли! Налягли! Хай ця панська музика заграє нам там, на вулиці. Взяли!" Всі припали до роялю і з силою штовхнули його в прірву вибитої стіни...
Того ж дня надвечір ми знов ватагою прийшли до маєтку і почали весело "розважатись" тим, що викочували з гаражів усе, що було на колесах: карети, прольотки, букарі, плуги, фаетони, брички й інше майно. Тягли це на гору, а звідти штовхали вниз; весь реманент летів у ставок, або, перекинувшись, розлітався шматками навколо.
Коли вже зовсім стемніло, ми знов вирішили заглянути в палац. Він стояв обшарпаний, з вибитими рамами вікон, страшний і гнівний. Боязко переступили поріг великого гостинного залу, посеред якого було навалено гору книжок, розламаних меблів.
Раптом з темряви палацу хтось жбурнув палаючий факел. Перелякані насмерть, ми галопом вилетіли з палацу. Це був страшний початок! Через якусь мить все навколо палало вогнем. Смолоскипом горів панський маєток Зарудного. А навколо, на відстані, до ранку стояли з дітьми селяни, скрушно спостерігаючи нічим не виправданий їлочин..".
Але після розгрому довелося створювати нові вогнища культури, на підтримку нового суспільно-політичного ладу. Клуби, бібліотеки створювались в колишніх будинках поміщиків. Так, в 1919 р. в Михайлівці з тих книжок, що збереглися в селі, була створена бібліотека, спочатку в панському, а потім в будинку священника. Першим бібліотекарем тут був Феофан Лазаревич Шевченко. В 192(1 році в цьому ж селі організований клуб. Учасниками художньої самодіяльності були О. П. Озеров, О. Є. Гамора, М. Борщов Н. Г. Лебеденко, П. Тарасенко та інші.
У Катеринівці в 1921 р. в клуб переобладнали амбар поміщика Небетова, а через рік перші комсомольці цього села пристосували для цієї мети поміщицький будинок.
В 1924 році в Петропіллі на кошти вчителів школи Карпекіної Діни Олексіївни та Коваленко Марії Іванівни була створена хата-читальня.
У 1924-30 р.р. були організовані клуби, куди входили хати читальні і гуртки, в селах Краснопавлівка, Царедарівка, Різдвянка. Роздори, Смирнівка, Миколаївка, Домаха та інших.
Лаврентій Денисович Крапива так розповідав про культурне життя до війни в с. Хлібному. "В 1922 році голова сільради Михайло Тимофійович Забіра скликав збори молоді села, на яких виступив ч доповіддю про організацію культурно-масової роботи в селі і участі, у ній молоді. Була прийнята постанова - заборонити юнакам і дівчатам збиратися по хатах на вечорниці. Замість цього пропонувалось відремонтувати старе приміщення школи під клуб, чи як тоді це називали - хату-читальню. Спочатку в ній проводили різні ігри, в тому числі у шашки. Гармоніст Костянтин Іванович Каменін по суботах і неділях із задоволенням грав, а всі танцювали. В 192 ї році був організований драмгурток. Першими його учасниками були Т. Г. Кучеренко, І. І. Камєнєв. Після перших же постанов хата читальня кожного вечора стала переповнюватись не тільки молоддю але й дорослими та похилого віку людьми..."
В Лозовій у 1922-25 р.р. відкрився "Будинок селянина", пізніші він став називатися "Будинком колгоспника". В ньому організувала бібліотеку, якою завідував Іван Дмитрович Леонов. Ця бібліотек, мала великий пересувний фонд і складалась спочатку з книг, журналі і і газет, реквізованих у поміщиків і купців, а також зібраних у населення.
У 1926-27 р.р. велика бібліотека була створена на залізничном\ вузлі. Довгі роки керувала нею Марія Андріївна Міленіна. Пізніші в нас з'явилась і технічна бібліотека при службах залізниці.
Таким чином, як згадується в документах за 1928 рік, в Лозівськом^ районі функціонувало 2 кінотеатри /колишній "Марс" і при клуб залізничників/, 13 хат-читалень, 27 червоних куточків, 8 бібліотек з книжковим фондом у 11.016 екземплярів.
Під час колективізації у багатьох селах району створили "Будинки колективіста" /27/, червоні куточки /загальна кількість 125/, бібліотеки /17/ і навіть радіоточки /46/. В Лозовій запрацював радіовузол.
В 1934 р. в с. Надеждівка при сільраді був створений "Червоний куточок", який працював два роки, клуб у будинку куркуля Сагайдаша. Тут проводились бесіди, діяла художня самодіяльність /з 40 учасників/ струнний оркестр, в складі якого знаходилось понад 20 учасників. На сцені активісти поставили п'єси Тобілевича "Безталанна", "Мартин Боруля", Кропивницького "Наймичка" та ін. В 1937 році клуб був нагороджений почесною грамотою Петрівського відділу культури /куди відносилась того часу територія Надеждівської сільради/ за хорошу роботу.
В середині 30-х рр. у Лозовій і Панютиному активно діяли колективи "синьоблузників", які агітували за політику радянської влади, роз'яснюючи глядачам її суть, критикували відстаючих, "темних" і ледарів.
Дитяча бібліотека як окремий заклад виникла у 1933 році, коли їй були надані приміщення у Будинку піонерів. її книжковий фонд мав до 4 тис. екземплярів. Перша завідуюча бібліотекою - М. А. Малич. На жаль, у війну ця бібліотека повністю загинула.
В 1936 р. почав діяти новий Будинок культури, збудований за чудовим проектом. Тут, як і в Будинку піонерів, проводились диспути, цікаві зустрічі /зокрема, в Лозову приїжджав П. Постишев та відомий льотчик, на жаль, не з'ясовано, хто саме/. Вже практикувалось святкування різних подій, в тому числі і Нового року з ялинкою. Гастролювали артисти з театрів Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя. В 1937 р. відбувся великий вечір пам'яті О. С. Пушкіна.
Війна знищила більшість культурних надбань. В районі були •руйновані майже всі заклади культури, загинули бібліотеки і з ними 78 тис. книжок. Така доля не обминула і Лозову. Ще під час першої її окупації німці вистелили книжками тротуари. Коли місто в черговий рач звільняли, відновлювала роботу і бібліотека /люди дещо вберегли під знищення/.
Після 16 вересня 1943 року разом із частинами Червоної Армії у ііоювій побував відомий письменник Іван Ле. Пізніше він видав книгу „Мої листи", де є нарис, присвячений нашому місту. Він пише:
Поспішали відвідати Будинок культури... Знаємо із розповідей, що в клубі залізничників німці організували конюшню. Йдемо порожніми вулицями. Бите скло на тротуарах. Вікна забиті фанерою; обходили кілька кварталів - руїн, знищені будинки і залізнична, дитяча та міська бібліотеки. Стоїть Будинок Культури... Там, де кімнати і зали були прикрашені полотнами майстра-художника, квітами, тропічними рослинами, - бачимо залишену німцями забруднену різанину. Тут гітлерівці різали тварин на м'ясо...".
Відбудову починали із збирання книжок і музичних інструментів. В 1943-44 р.р. кожен, хто записувався до бібліотеки, повинен був принести з собою дві-три книжки. Таким чином, до Дня Перемоги набралось 5-6 тис. екземплярів. Бібліотекарі, навіть, змогли організувати 22 пересувні точки. Після війни таких пересувок було вже 47: у школах, колгоспах, дитячому приймальнику та на залізничному транспорті.
Потроху почали відбудовуватись і сільські клуби. Конкретних дат у музейному архіві немає, та за статистичними даними 1966 року в районі діяли 89 сільських колгоспних та профспілкових клубів, при яких було створено 146 гуртків художньої самодіяльності. В усіх клубах та будинках культури працювали стаціонарні кіноустановки. В районі на цей час працювали 67 бібліотек, книжковий фонд яких налічував 550 тис. примірників. Що стояло за цими цифрами? Звичайно ж, ентузіазм і наполеглива робота багатьох, в тому числі бібліотекарів, музикантів, художніх керівників різних гуртків.
У 50-ті роки славився чоловічий ансамбль із Михайлівки, який складався із 16 чоловік. Хор створився ще в кінці 20-х років, керівником його була Мотрона Панасівна Шевченко, а після війни і до середини 60-х р.р. талановитий самородок, завідуючий клубом Михайло Наумович Шевченко. У Києві, на 150-річному ювілеї Т. Г. Шевченка у березні 1964 р., після заключного концерту ансамбль поздоровили з почесним присвоєнням звання "Народний".
В середині 50-х р.р. в Орільському клубі дуже добре працював драматичний колектив. У Краснопавлівському - гуртки: вокальний, художнього слова, танцювальний. При Катеринівському клубі -драматичний, танцювальний, вокальний, художнього слова, духовий оркестр, а з 1957 року - великий хор механізаторів.
Самодіяльні колективи були і в інших селах, а залежало це і від самих колгоспників, і від підтримки їхніх керівників. Так, у 1956 році голова колгоспу "Дружба" Новоіванівської сільради Олександр Антонович Бубир запросив приїхати до себе художнього керівника Лозівського РБК Федора Івановича Комаря з метою створити в селі жіночий вокальний ансамбль. І вже зимою 1957 року ансамбль виступив у Харкові, де завоював почесний диплом і премію. О. А Бубир був справжнім меценатом музики, сам грав на баяні : фбртепіано. Його старший брат закінчив Московську консерваторію га, на жаль, загинув на фронті під час Великої Вітчизняної війни.
В Краснопавлівській школі виникла ідея - створити учительський кор. Районна влада допомогла, і через деякий час хор вже виступив по республіканському радіо. Через місяць виконавців запросили виступити з концертом по телебаченню, в Києві.
В РБК тоді склався міцний колектив керівників гуртків художньої самодіяльності. Зав. відділом культури працював молодий енергійний Микола Максимович Тарасенко. В РБК були гуртки: хоровий /кер. Віра Пантеліївна Горохова/, драматичний /кер.Матильда Пилипівна Кокульська/, хореографічний /кер. Катерина Федорівна Кравченко/, духовий /кер. Леонід Ілліч Забайрацький/, оркестр народних інструментів /кер. Микола Микитович Савісько/.
Кожен з керівників Будинку культури обов'язково працював у якійсь із загальноосвітніх шкіл міста. Щорічно проводились огляди художньої самодіяльності, шкільні олімпіади, естафети культури, огляди і звіти про роботу клубів, виставки робіт місцевих художників. Причому огляди тривали по кілька днів, і це було справжнім святом для жителів.
У місті в ці роки було 6 шкільних оркестрів і 10 духових оркестрів ^іа підприємствах.
У другій половині 60-х р.р. був створений міський духовий оркестр, Ь складі якого працювали 41 чоловік. Він обслуговував всі Чемонстрації і свята, урочисті вечори, виступав із концертами. У вихідні і святкові дні він, крім того, виступав для відпочиваючих у парках ім. Пушкіна та ім. Горького /тепер "Дружба"/.
При РБК створювались нові колективи: чоловічий та жіночий вокальні ансамблі, вокальна студія, ляльковий театр, естрадний оркестр, інструментальний ансамбль, група музичного ревю та ін. Створився і сильний акторський колектив у народному театрі. Його неодноразово запрошували виступати навіть на радіо і телебачення.
Завдяки зростанню професійної майстерності колективів та системній учбово-виховній роботі в них, молоді обдаровані хлопці та дівчата мали змогу стати професіоналами. Так, Зіна Боцман закінчила музичне училище і стала солісткою філармонії, Хариз Ширінський іакінчив музичне училище, потім Харківський інститут мистецтв, став ііауреатом IX Всесоюзного конкурсу молодих вокалістів ім. М. Глінки, іаслуженим артистом України. На професійну сцену пішли М. Позняков, В. Перехрест, заслужений артист Чувашії; Лауреатом Всеармійського конкурсу СРСР став прекрасний баритон Віталій Марков. Цей перелік можна продовжувати, а висновок зрозумілий: такі результати не випадкові - Лозівщині було чим пишатися.
