Такою ж відсталою, як вся аграрна Росія, довгий час залишилась до революції і медицина Як зазначають дослідники, у 1913 р. на одного лікаря припадало 16,1 тис. жителів, на одне ліжко - 2,3 тисячі, одна акушерка повинна була обслуговувати 42 тисячі жінок. Асигнування на 1 сільського жителя в 1912 р. складали 78,6 копійок.
Лозівський район у цьому відношенні був навіть на розряд нижче. У "Списках земских врачебньїх участков й земских врачей Екатеринославской губернии", занотованих у виданні "Врачебно-санитарная хроника" № 3-4 за 1910 р. по Павлоградському повіту згадується лікарська дільниця с. Михайлівка Катеринівської волості: "Дільниця відкрилась 1 березня 1909 р. Лікар - Матвєєв Ф. Є., і фельдшер, і фельдшерка-акушерка /вакансія/, і акушерка. Дільничих фельдшерів 3: у сел. Лозова, с. Новоіванівка, с. Різдвянка".
Довгий час тягнулась справа будівництва лікарні у Лозовій, про що існують цікаві документи.
У 1910 році жителі селища Лозова звернулись до Павлоградських Повітових земських зборів із клопотанням про відкриття лікарні. 46-ті чергові Повітові Земські збори у медичних питаннях ухвалили: "... п. 3. В виду сделанного заявления в докладе о пожертвовании капитала в 25 тисяч рублей, по завещанию М. А. Пржевальского /помещика с. Екатериновка/ на постройку больницьі в пос. Лозовая, собрание поручило управе запросить наследников покойного, не согласятся ли они подарить участок земли в том районе поселка, где завещателем указано для больницьі место".
В № 6 за 1911 рік "Врачебно-санитарной хроники" в статті "Журнал заседания Лозовского санитарного попечительства 26 мая 1911г." говорится/мовою оригіналу/: "Организация Лозовского санитарного попечительства началась с приездом в зтот поселок временного зпидемического врача С. А. Ушакова /для боротьби з холерою/, приблизительно в первой половине мая. 18 мая состоялось местное общественное собрание, где и была определена возможность организовать в Лозовой санитарное попечительство по правилам, изданным Екатеринославским губернским земским собранием сессии 1910 г. Среди проводящих были - санитарный врач губернского земства по Павлоградскому уезду Н. Н. Сардановский, местный участковый земский врач Н. С. Херсонский". Ці документи засвідчують, що до організації лікарні в Лозовій були дільничий лікар і фельдшер. Стаціонарну допомогу хворі могли отримати лише в Уплатнівській та Добровільській лікарнях.
Питання про будівництво лікарні розглядалось і в 1912 р.: обґрунтовувалась необхідність проектування лікарень у селищах, розташованих на станціях залізниці. При цьому вказувалось, що в Лозовій необхідно будувати великі інфекційні бараки, адже у цей час тут лютували холера і тиф.
У тому ж 1912 р. в № 12 збірника "Врачебно-санитарная хроника Екатеринославской губернии була опублікована доповідь вищезгаданого Сардановського "Проект нормальной сети врачебних участков для Павлоградского уезда", в якій говориться: "... В зтом же районе для поселка Лозовая имеется пожертвование в 25 тыс. рублей на постройку больницы. О необходимости постройки больницы в пос. Лозовая много уже писалось в годовом отчете за 1910 г. Действительно, зтот большой поселок с 12 тыс. жителей, являющийся естественньм бытовьш центром для севера уезда, более нуждается в больнице, чем Михайловка, Уплатное или Близнецы. Для других отраслей земского хозяйства Лозовая давно является удобньш центром. Здесь имеется ветеринарний врач с лечебницей, склад сельскохозяйственньіх машин и орудий с агрономом. Нет только врача и больницьі". Нарешті, у 1913 р. будівництво лікарні почалось, і вже на початку 1914 р. вона була готова. Розрахували її на 18 ліжок. Лікарем запросили Івана Федоровича Дикого. Згідно з документами, у перший повний місяць роботи /березень 1914 р./ з лікарні було виписано II чоловік. Медична допомога надавалась по таких профілях: терапевтичному - 7, хірургічному - 8, гінекологічному - 5, акушерському - 1, окулісному - І. Зроблено 3 операції, в т.ч. під загальним наркозом. Післяопераційні хворі не помирали.
До 1916 року Івану Федоровичу допомагали 2 фельдшери і одна сестра милосердя. Війна 1914 року значно ускладнила роботу в лікарні, адже на фронт були призвані всі лікарі навколишніх районів, отже медичну допомогу хворі могли отримати лише в Лозовій. Крім того, в лікарню почали поступати поранені солдати. Громадянська війна і розруха, що з нею прийшла, ще погіршили ситуацію. Допомоги лікарю чекати нізвідки і його помічники їздили по селах, збирали паливо, гас, продовольство, білизну. У 1919 році розрослась епідемія сипного тифу, і в лікарні додали 100 ліжок для поранених і хворих на тиф. Проте, це не допомогло і у чоловічій гімназії відкрито госпіталі на 350 ліжок, звичайно, за допомогою Івана Федоровича Дикого. Спочатку хворих обслуговували 3 фельдшери, згодом присланий лікар Теніт Федір Зіновійович і 3 сестри милосердя.
У 1920 році під час ремонту головного корпусу Лозівської лікарні виникла пожежа і заподіяла великої шкоди, лише через 5 років він був відбудований. Тоді ж у лікарню підведено воду, здійснено електроосвітлення, зроблено каналізацію. З часом у лікарні почали працювати Євтушенко Павло Семенович - завідувач інфекційним відділенням, Крістінг Христина Петрівна - завідуюча терапевтичним відділенням.
У 1923-25 р.р. були відкриті залізнична лікарня, поліклініка і аптека.
У 1926 р. Лозівський район був переданий з Дніпропетровської області в Харківську і стан справ у ньому вивчався багатогалузевими комісіями. Збереглась доповідь про стан медичної мережі нашого району, датована 1 серпня 1926 року. В той час на території району проживали 60400 чол., функціонували 4 медичних дільниці. Ось їхня характеристика.
"Лозівська мед. дільниця: радіус обслуговування 10-18 верст. Медпрацівників 32 чол. Розгорнута 1 велика лікарня - на 50 ліжок /25 загальних і 25 інфекційних/, амбулаторія з пропускною можливістю 1500 чол. за місяць. Є військовий кабінет. Обслуговуються м. Лозова і населені пункти сільрад: Домахівської, Катеринівськтзї, Хлібнівської, Царедарівської, Новоіванівської, Сосипетропільської, Федорівської-2, Полтавського товариства, сел. Панютине. На території обслуговування проживають 25 тис. чол. Крім того, в самій Лозовій є амбулаторія робмеду, що обслуговує 1985 чол. застрахованих з їхніми сім'ями. При амбулаторії робмеду, є тубдиспансер. Консультація охмадіту /охорони матері і дитини/ на 250 дитячих і 100 жіночих відвідувань щомісяця.
Михайлівська мед. дільниця. Мед. працівників 4 чол., обслуговують 21 тис. чол.
Артільська мед. дільниця. Мед. працівників 4 чол., обслуговують 8 тис. чол.
Краснопавлівська мед. дільниця. Кількість медпрацівників невідома. Обслуговують 6500 чол."
У передвоєнні роки кількість ліжок у Лозівській лікарні була доведена до 110, вона офіційно була визнана міжрайонною. За хорошу роботу по медичному обслуговуванню населення колектив був нагороджений Почесною грамотою обласного відділу охорони здоров'я, лікарні було присвоєно ім'я В. І. Леніна /1937р./. Головний лікар І. Ф. Дикий був занесений у книгу почесних людей Лозівщиш Як згадують очевидці, лікарня була на той час добре обладнана вважалась прикрасою Харківської області. Завдяки зусиллям І. й Дикого був створений чудовий паталого – анатомічний музей /на жал він не зберігся/. На базі лікарні проводилась постійна наукова робот.
Коли почалась війна, багато медичних працівників були мобілізовані на фронт. Але ті, що залишились, продовжували надавати допомогу людям. З червня до жовтня 1941 року Лозову бомбили чотири рази. До лікарні звертались сотні поранених і медпрацівники по кілька днів не відпочивали, лікуючи їх. На початку жовтня Іван Федорович Дикий був евакуйований у Казахстан, з 11 жовтня Лозову захопили німці.
У травні 1942 р. під час оточення у полон до німців потрапив військовий лікар Сергій Григорович Домбровський. Він почав працювати у лікарні і, як згадують багато очевидців, допомагав і нашим пораненим бійцям, ховаючи їх у бараці для тифознохворих. Дякуючи йому та медсестрам Варварі Сидоровні Гетьман, Антоніні Семенівні Трофімовій, санітарці Олександрі Панасівні Перестяк та багато іншим, наші солдати залишились жити. У Краснопавлівці лікарі Сипіта А. І., Макагоненко Митрофан Григорович, Макагоненко Олена Григорівна, медсестри Резніченко Н. М., Гелла М. Ф., Сиротіна 3. теж допомагали пораненим полоненим.
Після звільнення району від німців тут залишились напів-зруйновані районна лікарня. Михайлівська і Краснопавлівська лікарні та Новоіванівський фельдшерсько-акушерський пункт. І більше нічого. Не було ні будинків, ні меблів і інвентаря, ні ліків, ні лікарів. Як у такий короткий строк все було відновлене - можна тільки дивуватися.
19 вересня 1943 року почав функціонувати райздраввідділ, відувачем якого був Іван Якович Шевченко. 29 вересня головним лікарем Лозівської лікарні був призначений С. О. Грабар, якого змінив і на цьому посту в 1944 році І. Ф. Дикий.
Вже з початку січня 1944 р. в Лозовій почали роботу курси медсестер і 1 травня відбувся їхній випуск. 31 медсестру було відправлено на фронт. До кінця цього року курси закінчила ще одна група дівчат.
В яких умовах лікарі і медсестри працювали в Лозовій, є спогади багатьох очевидців. Була розграбована білизна, отже хворі лежали на соломі. Рани обробляти нічим, тільки марганцем. Щоб кип'ятити інструменти, кололи лід, топили сніг. Із змійовика від самогонного апарату зробили прилад для отримання дистильованої води. Операційний стіл освітлювала гільза від снаряду. У лікарні було темно, адже віконниці заклали цеглою, бо не було скла. Підсобне господарство, щоб годувати хворих - 2 корови, бик та 34 гектари землі.
У відновленні лікарні брали участь лікарі Сипіта А. І., Шевченко В. П., Дикий І. Ф., середні медпрацівники Білозерова О. І., Кошуба М. П., МихайлюкК. С. таін. Велику допомогу надав актив Червоного Хреста. Ці люди організували збір меблів, ліжок, білизни серед населення, допомагали у ремонті приміщень.
У 1945-46 р.р. всі лікарні, що збереглися, відновили свою роботу, і а також поліклініки міська і транспортна, райсанстанція, фельдшерсько-акушерські пункти у Новоіванівці, Орільці, Краснопавлівці, Різдвянці, Царедарівці, Михайлівці, Панютиному. Запрацювали три аптеки.
У 1945 р. почалась підготовка колгоспних медсестер. За один рік підготовлено понад 70 жінок.
У 1947 р. почав працювати пункт швидкої допомоги. На виклики їздили санітарний автомобіль ГАЗ-51 і бричка з конякою.
В цьому ж році 24 квітня Указом Президії Верховної Ради УРСР І. Ф. Дикому було присвоєно звання Заслуженого лікаря УРСР, а в 1948 році він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а у 1951 році - орденом Леніна.
В 1966 р. в нашому районі вже функціонують 11 лікарень, 3 поліклініки, 2 амбулаторії, 12 здоровпунктів, 47 ФАПів, 4 дитячих консультації, 10 пологових будинків. Працюють 105 лікарів і 573 середніх медпрацівників.
У 1972 р. за ініціативою Г. С. Могильченка збудовано і передано районній лікарні нове приміщення.
1975 рік - стала до ладу лікарня медико-санітарної частини ЛКМЗ на 350 ліжок.
1980 рік - почала працювати єдина у райцентрі Харківщини електроводогрязелікарня.
1981-83 р.р. - відкрито дитячу поліклініку, жіночу консультацію, стоматологічне і фізіотерапевтичне відділення МСЧ.
За даними 1989 р. в районі працювало понад 250 лікарів і фармацевтів, майже півтори тисячі середніх медпрацівників, близько 500 молодших медсестер, нянечок та іншого обслуговуючого персоналу.
Зміни, що відбулися за 80 років, як бачимо, разючі. Станом на 1 січня 1998 р. в районі 3 лікарні на 390 ліжок,
2 амбулаторії, 2 диспансери / шкіряний і протитуберкульозний/. 31 фельдшерсько-акушерський пункт.
Всього лікарів 153 чол., 564 середніх медичних працівників.
3 них: Заслужений лікар України Садовнича Т. В. - головний лікар санітарноепідеміологічної станції, 15 лікарів вищої категорії, 44 І категорії, 14 - II категорії.
Серед середніх медпрацівників: 23 - вища категорія, 46 - І категорія, 17 - II категорія.
З працюючих зараз нагороджені: Приходько М. І. - головний лікар центральної районної лікарні, орденом "Знак пошани"; Назарол М. І. - головний лікар Орільської міської лікарні, орденом ім. В. 1 Леніна та орденом Трудового Червоного Прапора; Вітошко Л. П. -завідуюча Кінненським ФАПом, медаллю "За трудову відзнаку"; Мають звання "Відмінник охорони здоров'я Приходько М. І., Стосенко Б. Г., Антоненко М. Д., Вітошко Л. П., Жевакіна Н. І., Буренков В. І., Хворостяний Л. Г. - голова правління КСП "Жовтень".
