Після скасування кріпосного права в 1861 р. в Росії досить швидко розвивався промисловий капіталізм. В країні росли промислові центри, будувалися залізниці, розвивалась металургійна і паливна промисловість особливо велике піднесення капіталістична промисловість в Росії і на Україні переживала в 90-ті р.р. XIX ст. в зв'язку з розвитком внутрішнього ринку і посиленням залізничного будівництва, яке вимагало величезної кількості металу і кам'яного вугілля.
Ці процеси зумовили розвиток селища Лозова, у якому наприкінці XIX ст. вже було 246 дворів і 2135 жителів. Селище мало торговельні склади, лавки дрібних власників; ширилась торгівля сільськогосподарськими продуктами. Через станцію збільшився потік пасажирів і вантажів.
В 1902 р. була збудована залізниця від Лозової до Полтави, і, таким чином, західні регіони країни отримали прямий зв'язок з Донбасом. Лозова ж стала залізничним вузлом.
Все ж розвиткові капіталістичної промисловості сильно перешкоджали пережитки кріпосництва. Країна залишилась відсталою, аграрною. Передусім гальмом розвитку був розподіл землі. Переважна більшість її належала дворянам-поміщикам. На території сучасного Лозівського району земля теж в основному концентрувалась в руках поміщиків, таких як фон Рутцен, Князев, Нелібов, Георгіу, Нестеліїв, Неїжмак, Суковкін, Зарудний та інші. Але під впливом нових процесів в економіці відбувалися зміни і в поміщицьких господарствах. Старі поміщики, які не змогли пристосуватись до нових умов, розорювались і звільняли місце більш діловим поміщикам, з капіталістичним напрямом у веденні господарства. Наприклад, поміщик фон Рутцен з Ново-Мечебилового скупив землі Собакарева і Ягора Васюкова, від р. Бритай до "Генеральної межі", всього 3700 десятин, де завів нову економію капіталістичного типу, з добротними цегляними спорудами, критими цинком, завів сільськогосподарські машини, в тому числі паровик, молотарку, насадив два великих сади, які здавав в оренду. Південну частину своїх земель він частково здавав в оренду на випас заможним селянам з Мечебилового, а більшість цілинних земель - купцям під випас волів.
Але все ж таки більшість панів-дворян розорювались і продавали свої землі. Приміром, у 1900-х р.р. збанкрутілий Краснопавлов продав свої володіння: частину - німецькому колоністу Отто Міллеру та промисловцю Прецкау. На території Новоіванівської волості виділилась купка багатіїв із селян, які почали застосовувати у своїх господарствах найману працю, купивши землю у панів. Так, в с. Мальцівка це Л. М'який, В. Лавриненко, Лисенко, У. Турченко, Рубан, в с. Новоіванівка - Шаповал, Сіренко, Білоус, Мороз, Бархан та інші.
У Герсеванова купив 600 га землі тавричанин Важненко. Переселенці з Таврії Кузьменко, Олійник, Швацько освоюють території навколо сучасного Кінного. Земля, яка в кінці XIX ст. належала поміщику Домбровському та його дітям (територія сучасного с. Петропілля), почала переходити до рук багатих селян. У документах згадуються до десятка заможних господарств, в яких були від 40 до 100 дес. землі.
Та хоча процес розподілу земель між новими господарями тривав, все ж більшість їх залишалась в руках поміщиків, а безземельне і малоземельне селянство становило більше половини всього сільського населення. Це і зумовило зростання невдоволення. А робітничий клас, який з'явився в Лозовій, Панютиному, Краснопавлівці, і який зазнавав жорстокого гноблення з боку нових багатіїв, почав рішучі дії, Спочатку це були страйки, а потім і збройні виступи. В літературі, що випускалась у попередні роки, завжди наголошувалося, що організаторами революційних дій були соціал-демократичні гуртки. Існували вони і в Лозовій та Панютиному. Та наскільки сильний вплив їх був у робітничому середовищі насправді, на жаль, невідомо.
Під впливом робітничого руху в 1905 р. посилилась боротьба селяв Вони громили поміщицькі маєтки, виганяли поліцію, відмовлялися сплачувати податки, не визнавали сільських і волосних владг захоплювали землі багатіїв. У с. Катеринівка були спалені паровий млин і частина врожаю поміщиці Леонової. В с. Олександрівка Аральської волості було повстання. Організаторами його були Ткаченко Родіон Степанович та Черняков Юхим Іванович. Селяни підпалили поміщицьку економію. Коли прибули козаки, було заарештовано 12 чол. Пізніше, у 1907 р., в цьому селі знов спалили економію і в ній згорів управляючий - поляк. За це заслано на каторгу 6 чоловік.
В с. Миколаївка (Потощина) К. Я. Клочко, А. Кравченко та інші спалили поміщицькі скирти, забрали з амбарів хліб. Зачинщики були заарештовані, та село від розправи врятувалося завдаки тому, що управляючий Варшавський відволік козаків від їхніх намірів, напоїв їх у маєтку і згодом відвіз до Лозової.
В с. Райське під час заворушення теж розібрали панське майно. В Собакаревій (Тихопілля) селяни забрали "всю економію" і сіно. Та коли дійшли чутки, що в Різдвянку вислали каральний загін, селяни все позносили знову, і розправи в селі не було.
В самій Різдвянці спалили панські скирти сіна і соломи, вирубали ліс і сад, забрали майно з економії. В січні 1906 р. в село прибули солдати і козаки, близько 120 чол. Були заарештовані майже 20 чол. їх відправили в Павлоград і судили. Та, як розповідали старожили, швдяки адвокату Корабльову, який мав демократичні погляди, і слянам був винесений порівняно легкий вирок - 5-8 місяців іюремного ув'язнення. Але троє селян все ж померли у в'язниці.
Отже, головною причиною революції 1905-1907 р.р. була невирішеність земельного питання. І хоча урядові вдалося тимчасово пригасити стихійні виступи селян, було зрозуміло, що самими репресіями неможливо покінчити з революційним рухом. Потрібна ііула кардинальна зміна основ аграрної політики. Нову економічну політику розробив голова уряду того часу П. А. Столипін. В результаті реформи на Лозівщині виникли десятки хуторів, такі, як, наприклад, Широкий і Блощинський у Новоіванівській волості; їх заснували переселенці з Катеринославської губернії та с. Таранівки Харківської і убернії. Тоді ж з'явились хутори Білоусово, Потапово, Масловчанський, Сукачева. За спогадами старожилів, всі жителі цих хуторів - тавричани. У Плаксиній балці в цей час виник хутір І'игоросово із селян-відрубників с. Олександрівки. Серед малоземельних селян було багато тих, хто виїхав у Сибір. Але переважна більшість із них щастя там не знайшли, і повернулися додому ні з чим.
Отже деякі зрушення в економічному житті села відбулися, та питання забезпечення селян землею залишилося актуальним, що і нплинуло на весь хід історичного розвитку України на початку XX сторіччя.